Another decade, another attempt to revive Alone in the Dark. I’ve recently covered all of the previous games in the series (excluding Illumination, because who cares). The inspiring original trilogy that shaped modern action adventures, but aged poorly. A much simpler first reboot The New Nightmare that nonetheless did several incredibly ambitious things. Overly ambitious Alone in the Dark from 2008, that attempted to reinvent the genre but failed miserably. And now we have a third game simply titled Alone in the Dark, except this lacks any ambition of the previous entries.
Розчарування: Alone in the Dark (2024)
Судячи з усього на годиннику час знову перезапускати Alone in the Dark. Нещодавно я написав про всі попередні частини серії (окрім Illumination, бо кого вона хвилює). І про надихаючу, але застарілу оригінальну трилогію від якої пішли сучасні action adventure. І про набагато простіший перший перезапуск серії The New Nightmare, який все одно спромігся зробити щось класне. І про занадто амбіційну Alone in the Dark 2008-го, яка намагалась змінити обличчя жанру, але вийшла доволі поганою. І ось тепер вийшла ще одна гра, яка просто називається Alone in the Dark, але яка при цьому не має жодних амбіцій взагалі.
Thoughts on: 8BitDo Pro 2 and other controllers
This is going to be a bit different, as I normally don’t talk about hardware. But recent unfortunate experience with the 8BitDo Pro 2 is something I wanted to share, but to do so right, I’d need to bring some additional context about controllers that I’m using for my PC gaming. Anyway, expect this to be a sort of a review of 8BitDo Pro 2 (which I don’t recommend), and also lots of mini-review-like mentions of other controllers.
Думки про: 8BitDo Pro 2 та інші контролери
Цей пост буде для мене новим досвідом, бо я зазвичай про залізо не пишу. Але я хочу описати свій нещодавній неприємний досвід з 8BitDo Pro 2, що також потребує додаткового пояснення про те, які контролери я використовую для гри на ПК. В деякому сенсі це огляд на 8BitDo Pro 2 (який я не рекомендую), і також декілька міні-оглядів і думок на інші контролери, якими я користуюсь.
Happy about: Death Stranding Director’s Cut
When Death Stranding was first announced, no gameplay was shown, so no one knew what to think of the game. When the game was finally released in 2019 and you could play it, it was still hard to understand what this game is. A delivery person simulator in a post apocalyptic world with horror and sci-fi story, action adventure gameplay with stealth, light survival game mechanics and crafting in an open world? Huh? …Is it fun? This question will not be possible to answer until at least a few hours into the game, as it takes a while before you start getting into the pace it establishes and understanding if you like whatever this is or not. I think, I really liked it. But it also took me over 80 hours to finish it and have this answer.
Радий: Death Stranding Director’s Cut
Death Stranding анонсували без пояснення ґеймплею, тому ніхто не знав що від гри очікувати. В 2019-ому гра нарешті вийшла, люди в неї пограли, але все одно не могли описати що це взагалі таке. Симулятор кур’єра в пост-апокаліптичному світі з жахами та фантастикою в сюжеті, action adventure та стелс ґеймплеєм, легкими survival елементами та крафтінгом у відкритому світі? Як це взагалі працює? Чи воно цікаве? На останнє питання відповісти можна лише після декількох годин з грою, бо зрозуміти темп та основи гри одразу не вийде. Як і зрозуміти чи вам подобається в це грати. Мені здається, що гра мені дуже сподобалась. Але я це кажу після того як витратив на неї більше 80 годин.
Thoughts on: The Thaumaturge
While I didn’t have high hopes for The Thaumaturge, it seemed potentially interesting. The setting, the time period, the topics and how mystical dark fantasy story could be integrated in all of that was promising. And the mix of story driven adventuring with turn based battles had a lot of cool ideas about them. But, unfortunately, the end result is quite underwhelming for the most part and outright bad in a few spots.
Думки про: The Thaumaturge
Від The Thaumaturge я багато не очікував, але не можу не признати, що гра виглядала потенційно цікавою. Сетинг, часовий період, теми і суміш темного фентезі з історичними подіями могли створити чудову гру. І навіть ґеймплейно тут є потенціал в суміші сюжетної пригодницької гри з покроковими боями. Та на жаль, в цілому результат виявився розчаровуючим. А інколи і зовсім поганим.
Few thoughts on: books by Ukraїner (and a couple of others)
While I’ve loved reading since I was a little kid, I do it quite a bit less often in the past 15 years or so. And when I do, for the sake of convenience I tend to prefer digital versions – they don’t take up extra space, you can easily read them when you commute or take them with you on travels. But in recent years, especially as I grew more interested in more visually rich books and rekindled my love for photo books, I’ve been grabbing occasional physical copies. With the start of the full scale Russian genocidal invasion of Ukraine, I’ve felt additionally compelled to grab more books from Ukrainian publishers. Which led me to discover just how much high quality publishing is happening right now that I was completely missing, with a few of older and established and several promising up and coming publishers providing content that feels extremely satisfying to own physically. In this post I wanted to focus on some of the examples. I’m focusing on Ukraїner, a project focused on bringing photographic coverage of modern Ukrainian life, and the books they’ve published because I happened to get them all and liked the majority of them.
Read more“Few thoughts on: books by Ukraїner (and a couple of others)”
Кілька думок про: книги від Ukraїner (та декілька інших)
Хоч я обожнював читати з глибокого дитинства, останні років 15 я це роблю не так часто. І коли читаю, то частіше електронні версії книжок, бо вони і місця не займають, і читати в метро їх зручно і брати кудись в поїздку. Але останні декілька років, особливо тому що я почав цікавитись більш візуальними типами книг і знову полюбив фотокниги, я почав знову час від часу купувати друковані книги. А з початком повномасштабного вторгнення в Україну в мене з’явилось ще більш сильне бажання купувати книги від українських видавців. Завдяки чому я дізнався, що і серед вже давно відомих видань, і серед дуже молодих стартапів, зараз легко знайти неймовірно якісні книги на рівні, який я раніше навіть не очікував побачити у нас. І які приємно мати саме в друкованому форматі. Тому я і вирішив зробити декілька прикладів і беру видання від Ukraїner за основу. Не тому що цей мультимедійний проект про сучасність України робить це найкраще, а просто тому що так вийшло, що я купив всі видані ними на сьогодні книги і більшість з них мені сподобалась.
Read more“Кілька думок про: книги від Ukraїner (та декілька інших)”