As someone who’s usually not playing strategy games of any kind, including city builder games, I wasn’t initially planning to check SteamWorld Build. Even though I do find the universe of SteamWorld adorable, I’ve never cared about any of the titles apart from the fantastic metroidvanias of SteamWorld Dig and its even better sequel. But the demo of the game got me hooked – it felt like a perfect “introduction to the genre” kind of game. As it happens, it’s not really perfect anything, but it’s kinda nice anyway.
Кілька думок про: SteamWorld Build
Оскільки я майже ніколи не граю в стратегії, включаючи навіть city builder ігри, я був не певен, чи пограю в SteamWorld Build. Всесвіт SteamWorld мені здається милим, але єдині частини в які я грав (і з великим задоволенням) були метроідванія платформери SteamWorld Dig та її сіквел. Але демка гри мені сподобалась, бо відчувалась ніби гра як раз для людей як я, які в цьому жанрі не сильно розбираються. Гра мені теж сподобалась, але для кого вона я трохи тепер не певен.
In love with: The Talos Principle 2
About 9 years ago Croteam surprised everyone by releasing a puzzle adventure with genuinely well written plot, instead of a mindless shooter where you kill dozens of enemies per minute. I loved the game, but by the end of the main game playthrough I got a bit tired with it and did complete the Road to Gehenna DLC. So while I was really interested in seeing Croteam revisit this idea again, I also wasn’t sure how one could make a sequel.
As it turned out, they knew exactly how to do it and it goes beyond my most optimistic expectations.
Зачарований: The Talos Principle 2
Дев’ять років тому Croteam випустили пазл гру з чудово написаним сценарієм, а не вибуховий шутер, де ви вбиваєте десятки ворогів в секунду, як всі від них очікували. Гра тоді мені дуже сподобалась, але під кінець проходження я доволі втомився і Road to Gehenna DLC не пройшов до кінця. Мені дуже хотілось побачити сіквел проекту, але при цьому я навіть гадки не мав, як це можна зробити.
Як виявилось, для Croteam це загадкою не було і вони зробили гру, яка набагато краще ніж я міг взагалі уявити.
Disapprove: Diablo IV
What’s really unpleasant with the sunk-cost fallacy is when you know you’re engaging in it but is too stupid and stubborn to stop. Anyway, Diablo IV is the most miserable time I’ve had with any action RPG in my life and I’ve still wasted 55 hours on it. I really should’ve refunded it in the first hour, but… I mean, it’s “Diablo” and I have positive things to say even about the third game, as it can be very enjoyable if shallow. But this… oh boy, this was horrible.
Розчарування: Diablo IV
Найгірше з оманливим ефектом незворотних втрат – розуміння, що воно відбувається, але цю дурість все одно не припиняєш. Це я про Diablo IV, яка стала найжахливішим проходженням action RPG гри в моєму житті, але я все одно згаяв 55 годин на це лайно. Треба було повертати гру ще після першої години, але це ж “Diablo”! І я навіть про третю частину багато позитивного писав. Ні, воно було того не вартим.
Revisiting Diablo III: Reaper of Souls
Despite claiming that I won’t revisit Diablo III after reviewing Diablo II: Resurrected earlier this year, I did. I’m planning to play the fourth entry in the franchise, so I’ve decided that I might as well play them all. And yes, “all”, Blizzard, I don’t play games on my phone so no other entries exist. Truth of the matter is, I don’t have much to add to what I’ve said back when I first played the game in 2015, so I’ll simply focus on the most important points of what was already written, and add a few details on what I didn’t mention at the time. With the overall impression being the same – despite the hate it got, it’s not a bad game.
Повертаючись в Diablo III: Reaper of Souls
Хоча я і написав після огляду на Diablo II: Resurrected цього року, що перепроходити третю частину не буду, я передумав. Все тому, що я вирішив пограти в четверту, тому чом би й не пройти всі частини. І так “всі”, бо я не граю на телефоні, Blizzard, тому інших ігор в серії не існує. Головна проблема в тому, що я вже все що хотів розписав ще в 2015-ому, тому цього разу я просто зосереджусь на основному, додам декілька нових речей, плюс хоча б українською огляд буде. Але моє відношення до гри не змінилось – хоча її багато хто ненавидить, я вважаю Diablo III непоганою грою.
Ugly duckling: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (also known as Alone in the Dark: Inferno on PS3) might be the last truly ambitious game of the last 20 years. That’s one hell of a statement to make, but I have good reasons to say it – what this game attempted to create is on a level that has not been attempted since. Possibly because the game didn’t turn out great and wasn’t positively received. I loved it back in 2008 even now for how frustrating a lot of the game is, I cannot help but love the effort and potential. While at the same time knowing well, that I can’t really recommend playing this game to the majority of people.
Гидке каченя: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (також відома під назвою Alone in the Dark: Inferno на PS3) – це, можливо, остання насправді амбіційна гра останніх 20 років. Знаю як це звучить, але я пишу це не просто так. Цей проект намагався зробити незвичайну комбінацію механік і систем так, як ніхто інший не робив. Можливо лише тому, що результатом цієї спроби став жахливий провал, який майже нікому не сподобався. Мені гра в 2008-ому дуже подобалась не дивлячись на те, що вона дійсно дуже дратує. Чому я і не можу її рекомендувати більшості людей, але при цьому дуже поважаю.