What’s really unpleasant with the sunk-cost fallacy is when you know you’re engaging in it but is too stupid and stubborn to stop. Anyway, Diablo IV is the most miserable time I’ve had with any action RPG in my life and I’ve still wasted 55 hours on it. I really should’ve refunded it in the first hour, but… I mean, it’s “Diablo” and I have positive things to say even about the third game, as it can be very enjoyable if shallow. But this… oh boy, this was horrible.
Tag: Blizzard
Розчарування: Diablo IV
Найгірше з оманливим ефектом незворотних втрат – розуміння, що воно відбувається, але цю дурість все одно не припиняєш. Це я про Diablo IV, яка стала найжахливішим проходженням action RPG гри в моєму житті, але я все одно згаяв 55 годин на це лайно. Треба було повертати гру ще після першої години, але це ж “Diablo”! І я навіть про третю частину багато позитивного писав. Ні, воно було того не вартим.
Revisiting Diablo III: Reaper of Souls
Despite claiming that I won’t revisit Diablo III after reviewing Diablo II: Resurrected earlier this year, I did. I’m planning to play the fourth entry in the franchise, so I’ve decided that I might as well play them all. And yes, “all”, Blizzard, I don’t play games on my phone so no other entries exist. Truth of the matter is, I don’t have much to add to what I’ve said back when I first played the game in 2015, so I’ll simply focus on the most important points of what was already written, and add a few details on what I didn’t mention at the time. With the overall impression being the same – despite the hate it got, it’s not a bad game.
Повертаючись в Diablo III: Reaper of Souls
Хоча я і написав після огляду на Diablo II: Resurrected цього року, що перепроходити третю частину не буду, я передумав. Все тому, що я вирішив пограти в четверту, тому чом би й не пройти всі частини. І так “всі”, бо я не граю на телефоні, Blizzard, тому інших ігор в серії не існує. Головна проблема в тому, що я вже все що хотів розписав ще в 2015-ому, тому цього разу я просто зосереджусь на основному, додам декілька нових речей, плюс хоча б українською огляд буде. Але моє відношення до гри не змінилось – хоча її багато хто ненавидить, я вважаю Diablo III непоганою грою.
O tempora: Diablo II: Resurrected
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Okay, confession time. People love Diablo II. For many it has been THE Diablo game to play and it has been extremely influential, canonizing a lot of concepts that are still in use today. But I never liked it much. In fact, I’m not sure I’ve finished Lord of Destruction before – the expansion pack for the game, though I definitely remember finishing the Act IV. But I did respect the game and, given how much praise this title has always received, always planned to revisit it. Now that a genuinely fantastic remaster Diablo II: Resurrected is available and I’ve finished replaying the original Diablo with its expansion, I went in and played the sequel too. And finally enjoyed it.
О часи: Diablo II: Resurrected
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Більшість людей обожнюють Diablo II. Для них це головна гра серії і саме вона започаткувала багато ідей, які все ще використовуються в жанрі і навіть за його межами. Але мені вона ніколи сильно не подобалась. Я навіть не певен, що я колись проходив доповнення Lord of Destructionдо кінця – точно пам’ятаю лише що пройшов Акт IV і почав грати в доповнення. Але я все одно цю гру поважав і завжди планував пограти знову. З виходом неймовірно прикольного ремастеру Diablo II: Resurrected (і після проходження першої гри з її доповненням) я вирішив що прийшов час це зробити. І гра мені нарешті сподобалась.
O tempora: Diablo (+Hellfire)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Can you believe that it’s been more than 26 years since the release of Diablo? So weird to think about it. I mean, it wasn’t the first real-time RPG or the first game to be an action RPG. But it became what defined action RPG for the western market, a mix of ideas from roguelikes, lots of loot and simple but engaging dungeon crawling, solo or in multiplayer. And while I understand why people always love the second game the most – to me, the original game has always meant more.
That said – I actually only finished it once before. And I’m pretty sure it was on the PlayStation port too. I’ve never played the often forgotten Hellfire expansion either, so I’ve been meaning to replay the game for quite a while now.
О часи: Diablo (+Hellfire)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Не знаю як вам, а мені складно повірити що Diablo вийшов більше 26 років тому. Якось навіть дивно про це думати. Гра не була першим прикладом RPG з боєм в реальному часі, чи першою action RPG, але саме вона задала стандарт для “західного” action RPG, як суміш ідей roguelike, великої кількості луту і захоплюючого дослідження підземель, як самому так і в мережевій грі. І хоча для багатьох людей друга частина найулюбленіша, мені перша частина завжди була миліша.
При тому, що я повністю пройшов гру до цього лише один раз. Причому, мені здається що навіть не ПК, а PlayStation версію. Ну а в доповнення Hellfire я взагалі ніколи раніше не грав, тому плани нарешті пограти в цю класику знову в мене були давно.
StarCraft II как история
Неделю назад я перепрошел (с читами) первый StarCraft и был приятно удивлён тому, насколько он до сих пор в целом хороший, особенно в Brood War. Делал я это, в основном, для того, чтобы взглянуть на StarCraft II, с недавно выпущенной последней кампанией, с возможностью делать прямое сравнение – была ли история достойным продолжением? Прохождение первой кампании 5 лет назад говорило, что “нет”. Но, как оказывается, дальше всё было лучше. Не намного-намного лучше, но определённо лучше.
Возвращаясь к сюжету StarCraft
Знающим меня давно уже известно, насколько я херово играю в стратегии. Любые занятия с долгосрочным планированием заставляют мой мозг зависнуть, поэтому если я играю в стратегии, то ради мира/сюжета/музыки/подобного, или если это тактические стратегии, где куда больше акцента на мгновенный результат и подстраивание под ситуацию. Но я очень любил все известные стратегии 90-ых. Проходил их с читами или на легкой сложности (но чаще с читами, потому что у тех игр редко был выбор сложности), любил строить и апгрейдить всё и просто набирать огромную армию и уничтожать противника – идеальное анти-стресс занятие. Королями стратегий тех лет были Westwood со своими Dune и, особенно, C&C, и Blizzard с сериями Warcraft и Starcraft. И я обожал сюжеты и вселенные обоих. Именно по этой причине я 5 лет назад сел поиграть в первую кампанию StarCraft II и был разочарован. Настолько, что игнорировал всю информацию по серии, даже не смотря на достаточно позитивные (по сравнению с первой кампанией) отзывы о кампании зергов в плане сюжета. Но вот вышла заключительная глава, о нем тоже пишут хорошие вещи и я решил докупить все части Starcraft II и пройти их… Но перед этим вспомнить, чем мне так нравилась первая часть.