While I love good exploration focused metroidvania titles and Timespinner is one of them, I have not played it until now, more than 5 years since it was released. I don’t even remember what made me doubt it’s worth playing. Maybe reviews that mentioned really poor writing (which turned out to be true, as I’ll cover later). Maybe the amount of metroidvania titles that started going into hard combat focus and all of the still popular “souls-like” elements, something I usually dislike, and I didn’t trust this game to not go that way. Either way, it wasn’t until after the sequel to this game was announced that I’ve decided to give it another look. And wasn’t until I heard someone describe it as “indie Castlevania: Order of Ecclesia” that I got really curious. Either way, I’m glad that I did.
Tag: metroidvania
Радий: Timespinner
Хоча мені подобаються metroidvania ігри з акцентом на дослідження, до яких Timespinner і відноситься, я пройшов її лише зараз, через 5 років після її виходу. Навіть не пам’ятаю, чому я її проігнорував на момент виходу. Можливо кількість відгуків, які казали про поганий сценарій (що дійсно є проблемою і я про це напишу). Можливо те, що тоді дуже велика кількість metroidvania ігор почали намагатись стати “складними” і вставляти якомога більше “souls-подібних” механік. Я це не люблю і може хвилювався, що ця гра теж так зробить. В будь-якому випадку, лише тепер, коли анонсували продовження гри, я вирішив цю гру пройти. І лише після того, як її мені описали як “інді Castlevania: Order of Ecclesia”, що мене і зацікавило. Радий, що спробував.
In love with: Blasphemous 2
While initially I bounced off Blasphemous due to its focus on the “Dark Souls inspired challenge”, I did end up liking it a lot when playing the final version of the game a year ago. The title remained a bit too cryptic with some of its design and there still were some rude moments, but overall it was redesigned to be much more fun and welcoming. Its visual style and soundtrack were phenomenal as well.
I was very cautious about Blasphemous 2 as I couldn’t predict what direction a sequel could take. I could bounce off it even harder, after all, depending on what the focus of the game would be. In the end, I loved playing it. Yet I feel like some die hard fans of the original might get disappointed.
Зачарований: Blasphemous 2
Моя перша спроба пройти Blasphemous закінчилась дуже швидко, тому що гра намагалась бути “складною як Dark Souls”. Але з другої спроби рік тому гра мені дуже сподобалась. Вона все ще була занадто заумною з точки зору дизайну і в ній бували неприємні моменти, але після всіх оновлень в гру було дуже прикольно грати. А візуальний стиль та саундтрек в ній були просто феноменальні.
На Blasphemous 2 я дивився з сумнівами, бо хто знав яким може вийти продовження. Розробники могли б зробити гру ще складніше і мені б це не зайшло. Але ні, гра мені сподобалась навіть більше ніж перша. Але з причин, які найбільших фанів оригіналу можуть розчарувати.
Happy about: System Shock (2023)
The original System Shock from 1994 was an incredibly important game. In some regards it was “Ultima Underworld in space”, and alongside its two Ultima Underworld predecessors, was an early example of a game designed around simulated systems that heavily leaned into emergent gameplay. A concept that is nowadays usually defined as an “immersive sim”. Even in this rougher form the game was great and if one can get through layers of outdated UI, controls and quality of life aspects it’s exciting even today. Especially in the Enhanced Edition version released 8 years ago by Nightdive Studios, known for their faithful and high quality restorations of older games.
That was the only way to experience the original game until now when the very same Nightdive released the remake of the game. Originally announced as a Kickstarter project around the same time as the Enhanced Edition came out, this project spent a long time in development and had several major changes in its focus. It switched engines, then it was decided to expand the scope of the project and then, when it became obvious that the plan wasn’t working, switched back to being a faithful remake of the original game. Which is exactly what we got now for better and for worse.
Радий: System Shock (2023)
System Shock 1994-го року була неймовірно важливою грою. В певному сенсі, це був “Ultima Underworld в космосі”, який разом з двома Ultima Underworld попередниками заклав основи для проектів, побудованих навколо систем і емерджентного ґеймплею. Тобто дизайну, який зараз називають “immersive sim”. Навіть в такому ранньому проявленні цього підходу результат був дуже класним і якщо у вас вистачить терпіння на застарілий інтерфейс, управління і деякі не найкращі навіть для тих часів рішення, то навіть сьогодні грати в проект приємно. Особливо в версії Enhanced Edition, яку 8 років тому випустили Nightdive Studios, відомі своїми ремастерами класики.
І до сьогодні це був єдиний спосіб пограти в гру, але ті ж самі Nightdive тепер випустили і рімейк. Його анонсували як Kickstarter проект приблизно одночасно з виходом Enhanced Edition, але після цього розробка була складною. Гра змінила рушій, потім стала набагато більше ніж спочатку планувалось, а потім, коли стало зрозуміло що так не вийде, гру знову обмежили лише відтворенням оригіналу, але покращуючи всі його елементи. Що ми і отримали і це одночасно добре і не дуже.
In love with: Axiom Verge 2
Seven years ago Axiom Verge got released and while I had a fair share of criticisms towards it, it really was a fantastic metroidvania. Without being too novel, it had several extremely clever additions to the formula of the genre and apart from that was a solid game with unforgettable soundtrack and cool visual style. A year ago Axiom Verge 2 got released on several platforms and had far less excited reviews overall, most emphasizing the change in focus of the game from action to exploration. Which excited me, because I love exploration in metroidvania games and the combat in the first title was my least favorite thing about it. Now that I’ve finally had a chance to play the sequel myself, I have to say that I love it even more than the original. Yet, I can see how it’s not going to be for everyone.
Зачарований: Axiom Verge 2
Сім років тому вийшла Axiom Verge, і не дивлячись на деякі мінуси, була чудовою metroidvania грою. Без суттєвих інновацій, гра додала декілька дуже прикольних елементів в формулу жанру. Плюс, окрім того що сам ґеймплей був прикольним, у гри був незабутній саундтрек і прекрасний візуальний стиль. Рік тому вийшов сіквел гри на декількох платформах, якими я не користуюсь, і відгуки на Axiom Verge 2 в цілому були менш позитивними, з найбільшою критикою націленою на зміну акцентів з екшену на дослідження локацій. Що особисто мене зацікавило ще сильніше, бо екшен в оригіналі мені не зайшов. В результаті продовження мені сподобалось навіть більше ніж перша частина. Але певен, що не всі зі мною би погодились.
Happy about: Rogue Legacy 2
So, I don’t really like roguelikes and roguelites. I’m not fond of randomly or procedurally generated content and would always take a wonderfully hand crafted shorter experience over it. But there are occasional projects that grab my attention. And the original Rogue Legacy did grab my attention. There was something interesting and fresh about the idea (quite new at the time) of mixing the “fresh run” nature of roguelikes with permanent upgrades, plus there was enough metroidvania-ish charm to the exploration of the locations to get me interested, even if said locations were randomly generated each run.
Yet, a lot of games since then have done the same and combined the exact same basic concepts and I’ve not enjoyed any of the ones that I’ve tried. Thankfully, Rogue Legacy 2 turned out to be fun.
Радий: Rogue Legacy 2
Тож зазвичай в roguelike та roguelite ігри я не граю. Мені не подобається рандомно згенерований контент і я в будь-якій ситуації буду більш радий рівням і сценарію, який були спеціально продумані. Але в цих жанрах є виключення, які привертають мою увагу, і одним з таких виключень була перша Rogue Legacy. Тоді концепція перманентних анлоків в роглайт іграх була дуже свіжою, плюс досліджувати локації в metroidvania стилі мені подобалось, хоч ці локації і були згенеровані кожен раз випадково. Гру я пройшов не без задоволення, хоча під кінець мені стало трохи нудно.
І все ж, с тих пір я пройшов багато інших проектів, які були побудовані на цих же механіках, але які мені не сподобались. Тому, я хвилювався, що Rogue Legacy 2 мені теж не зайде. На щастя, я помилявся.