When Death Stranding was first announced, no gameplay was shown, so no one knew what to think of the game. When the game was finally released in 2019 and you could play it, it was still hard to understand what this game is. A delivery person simulator in a post apocalyptic world with horror and sci-fi story, action adventure gameplay with stealth, light survival game mechanics and crafting in an open world? Huh? …Is it fun? This question will not be possible to answer until at least a few hours into the game, as it takes a while before you start getting into the pace it establishes and understanding if you like whatever this is or not. I think, I really liked it. But it also took me over 80 hours to finish it and have this answer.
Tag: open world
Радий: Death Stranding Director’s Cut
Death Stranding анонсували без пояснення ґеймплею, тому ніхто не знав що від гри очікувати. В 2019-ому гра нарешті вийшла, люди в неї пограли, але все одно не могли описати що це взагалі таке. Симулятор кур’єра в пост-апокаліптичному світі з жахами та фантастикою в сюжеті, action adventure та стелс ґеймплеєм, легкими survival елементами та крафтінгом у відкритому світі? Як це взагалі працює? Чи воно цікаве? На останнє питання відповісти можна лише після декількох годин з грою, бо зрозуміти темп та основи гри одразу не вийде. Як і зрозуміти чи вам подобається в це грати. Мені здається, що гра мені дуже сподобалась. Але я це кажу після того як витратив на неї більше 80 годин.
Disapprove: Homefront and Homefront: The Revolution
There’s something fascinating about seeing two attempts at creating a game franchise fail so miserably as it happened with Homefront. I can understand why the publishers thought there was potential here – a franchise of FPS titles built around an idea of war happening on US soil. It could be provocative and novel and independently of quality of the end product guarantee to cause at least some uproar and publicity, positive or not. And its not like the attempts were the same, they tried approaching the same basic idea from rather different perspectives. Yet, both of them are very much not good and not worth playing at all.
Read more“Disapprove: Homefront and Homefront: The Revolution”
Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution
Дуже цікаво спостерігати, як ігрова серія намагається народитись двічі, і обидва рази провалюється. Саме це і відбулось з Homefront. Розумію, чому видавці бачили в цій ідеї потенціал – серія FPS ігор, яка побудована на тому, що США захопили і війна відбувається на їх землі. Звучить настільки зухвало, що навіть не важливо чи самі ігри будуть якісними чи ні, вони все одно отримають багато уваги, навіть якщо увага буде негативною. Цікаво і те, що дві спроби були дуже різними в своїх спробах передати одну й ту ж саму ідею. Але, на жаль, не дивлячись на цікавість всіх цих деталей, самі ігри виявились не дуже цікавими.
Read more“Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution”
Happy about: Like a Dragon Gaiden: The Man Who Erased His Name
Weird how I seem to be playing Like a Dragon games more often than I’ve ever played the typical Ubisoft games, but the burnout is far less noticeable… Seriously, though, RGG Studio has been putting out games set in this universe not just annually lately, but often with several games coming out the same year. And in situations like with this game, I’m not sure if there was the point. Not that I disliked Like a Dragon Gaiden, quite the opposite, but it does feel almost unnecessary at points…
Read more“Happy about: Like a Dragon Gaiden: The Man Who Erased His Name”
Радий: Like a Dragon Gaiden: The Man Who Erased His Name
Дивно, що я ігри серії Like a Dragon проходжу частіше ніж типові проекти Ubisoft, але втомлююсь я від них набагато менше… Але без жартів – RGG Studio вирішили випускати ці проекти майже кожен рік, а інколи (як цього року) навіть по декілька ігор за рік. Та у випадках, як з цією конкретною грою, я не певен навіщо вони це роблять. Тобто, Like a Dragon Gaiden мені сподобався, але інколи ця гра здається абсолютно не потрібною для серії, хоча б сюжетно…
Read more“Радий: Like a Dragon Gaiden: The Man Who Erased His Name”
Ugly duckling: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (also known as Alone in the Dark: Inferno on PS3) might be the last truly ambitious game of the last 20 years. That’s one hell of a statement to make, but I have good reasons to say it – what this game attempted to create is on a level that has not been attempted since. Possibly because the game didn’t turn out great and wasn’t positively received. I loved it back in 2008 even now for how frustrating a lot of the game is, I cannot help but love the effort and potential. While at the same time knowing well, that I can’t really recommend playing this game to the majority of people.
Гидке каченя: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (також відома під назвою Alone in the Dark: Inferno на PS3) – це, можливо, остання насправді амбіційна гра останніх 20 років. Знаю як це звучить, але я пишу це не просто так. Цей проект намагався зробити незвичайну комбінацію механік і систем так, як ніхто інший не робив. Можливо лише тому, що результатом цієї спроби став жахливий провал, який майже нікому не сподобався. Мені гра в 2008-ому дуже подобалась не дивлячись на те, що вона дійсно дуже дратує. Чому я і не можу її рекомендувати більшості людей, але при цьому дуже поважаю.
In love with: Cyberpunk 2077 (2.01 with Phantom Liberty)
I suppose, Cyberpunk 2077 is the perfect example of why is it I try to avoid playing and reviewing games until they’re “complete”. Though, surprisingly, the big change that makes my old review somewhat outdated isn’t the new expansion Phantom Liberty, but rather the 2.0 patch that overhauled the game in a substantial way and all of the patches that preceded it. I loved playing the game even more than before, but this time I can also easily recommend it to others. All it took was “just” 3 extra years of development…
Read more“In love with: Cyberpunk 2077 (2.01 with Phantom Liberty)”
Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)
Cyberpunk 2077, мабуть, найкращий приклад того, чому я зазвичай уникаю оглядів на ігри, поки їх не можна назвати “повною версією”. Хоча, як не дивно, головною причиною назвати мій старий огляд на гру менш актуальним стало не доповнення Phantom Liberty, а оновлення 2.0, яке настільки оновило гру, що вона сприймається як нова. Гра мені сподобалась і перший раз, але саме зараз я нарешті можу спокійно її рекомендувати іншим. Три роки після виходу гри…
Read more“Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)”