Bithell Games have put out several relatively small and simple but inventive titles over the past decade. Thomas Was Alone, possibly, remains their best known, but it’s hardly an example of what they “usually do”, as there seems to be no “usual” for the team. That said, they’ve made several visual novel-ish adventure games, like the really inventive Subsurface Circular that I’ve enjoyed several years ago, and Tron: Identity fits the same general description. Except, it’s simpler to a flaw.
Tag: story driven
Кілька думок про: Tron: Identity
Bithell Games випустили декілька маленьких і простих, але вартих уваги проектів за останні 10 років. Найвідомішим проектом залишається Thomas Was Alone, але для цієї маленької команди немає якогось “свого типу” ігор і вони часто пробують щось нове. Та все ж, декілька з проектів працюють за принципом пригодницької гри з елементами visual novel, як це було з дуже прикольною Subsurface Circular, і Tron: Identity підходить під такий же опис. Лише цього разу він настільки простий, що це проблема.
Ugly duckling: Jade Empire: Special Edition
I’ve played Jade Empire just once – in 2007 when it got ported to PC as Special Edition. And while I remembered liking the story, that was all I could recall about it. I’ve considered revisiting the title for quite some time, but was never in the mood up until recently. Now that I’ve replayed it, I’m not surprised I didn’t remember the gameplay – it’s not good.
Гидке каченя: Jade Empire: Special Edition
Jade Empire я до цього пройшов лише раз – в 2007, коли Special Edition порт вийшов на ПК. І все що я про неї пам’ятав з тих пір, це те що історія мені сподобалась. Не раз я задумувався пограти в неї знову, але настрою якось не було. Та нещодавно я вирішив, що час настав і тепер я розумію, чому я нічого не пам’ятав про ґеймплей.
In love with: Live A Live (2022)
Live a Live (stylized as LIVE A ƎVI⅃) has been a project I’ve heard a lot throughout the years. It was a jRPG from Square released in 1994 – that’s the same year as Final Fantasy VI, a year after Secret of Mana and a year before Chrono Trigger. But, just as Seiken Densetsu 3 (later officially and wonderfully remade under the title Trials of Mana), it was originally a Japanese-only title, so a huge amount of international audience only heard about it without good means to experience it for themselves. The concept for the game sounded wild – several unrelated independent stories with unique setting and gameplay mechanics in one package. All produced by Square at the top of their game and with the soundtrack from Yoko Shimomura, who’s soundtracks for Super Mario RPG and Parasite Eve would become much beloved just a couple of years later.
Unexpectedly, last year a “HD-2D” remake of the title was announced, first exclusively for Switch and now available on more platforms including PC, so I could finally experience this unbelievably sounding title for myself. And it’s genuinely hard to put into words just how surprising the experience was.
Зачарований: Live A Live (2022)
Мене багато років цікавив проект Live a Live (стилізовано пишуть як LIVE A ƎVI⅃). Це jRPG від Square, яка вийшла в 1994 – той же рік що й Final Fantasy VI, через рік після Secret of Mana і за рік до Chrono Trigger. Але як і Seiken Densetsu 3 (яку нещодавно чудово переробили під назвою Trials of Mana), ця гра спочатку вийшла лише в Японії, тому величезна кількість людей з усього світу лише про неї чули, але не грали. І в чутки було складно повірити – декілька окремих історій, кожна з яких в своєму сеттінгу і зі своїми механіками в одній грі? Та й ще під виробництвом Square, коли всі їх проекти були крутими? І з саундтреком від Йоко Сімомура, музика якої стане відомою через пару років завдяки її композиціям для Super Mario RPG та Parasite Eve? Як таке може бути?
Несподівано, рік тому вийшов “HD-2D” рімейк цієї незвичайної гри для Switch, який тепер став доступним і для інших платформ, включаючи ПК, тому я нарешті зміг пограти в неї сам. І словами складно описати наскільки неочікуваним був цей досвід.
O tempora: Silent Hill 2 (with Enhanced Edition mod)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Continuing on with the classic Silent Hill titles, it’s time to talk about the highly revered sequel. Silent Hill 2 was quite a shocker when it was originally released, it took many people by surprise. And it is also the game that established the idea that Silent Hill games are first and foremost story-driven games simply because of how strong the story was and how many other games and also later “western-made” titles in the franchise attempted to copy it. For how much respect and admiration I have for this game… I also don’t particularly love playing it. It was the case when I first experienced it on PC in 2003 and even today, in its arguably best form with the Enhanced Edition mod I will also talk about, I still didn’t really love the act of playing this game. But is it still worth experiencing? Absolutely.
Read more“O tempora: Silent Hill 2 (with Enhanced Edition mod)”
О часи: Silent Hill 2 (з модом Enhanced Edition)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Продовжуючи розмовляти про класичні Silent Hill, тепер черга сіквелу, який всі люблять. На момент виходу Silent Hill 2 був несподіванкою з дуже багатьох причин. І саме з цієї гри всі почали думати про серію Silent Hill, як про ігри, які в першу чергу про сюжет, бо саме оповідання тут було настільки неймовірним, що багато проектів досі намагаються повторити цей успіх, включаючи більшість “західних” частин серії після четвертої. Але хоча я дуже поважаю цю гру і вважаю її важливою, я не дуже полюбляю в неї грати. З мого першого проходження гри на ПК в 2003 і до сьогодні, коли я пройшов її знову в, мабуть, найкращому варіанті (на ПК з модом Enhanced Edition, про що я також напишу) сам процес проходження мене не дуже захоплює. Але пограти в цю гру все одно варто.
Thoughts on: The Last of Us Part I
Finally, I’ve completed The Last of Us. This critical darling from 2013… yep, from 10 years ago… Anyway, I’ve tried playing the original game around the time of the release using the PS3 my friend graciously lent me and about 2/3 of the way in I got so bored that I simply decided not to continue playing. But, being a game designer and all, you have to play titles like this – even when you don’t like the whole package, there are elements to learn from, ideas to get influenced by. So I couldn’t keep it this way and now, that a remake of the game (now with Part I added to the title) is out on PC, I decided to give it another go. And yeah, it’s… fine. The port isn’t, though.
Думки про: The Last of Us Part I
Нарешті я пройшов The Last of Us. Гру, яку всі вихваляли в 2013-ому… так, вже 10 років тому… Так ось, я намагався пройти оригінальну версію на PS3, яку мені позичав мій друг, пройшов приблизно 2/3 всієї гри, мені стало нудно і я просто не запустив гру наступного разу. Та все ж мені треба для роботи розуміти відомі приклади з ґейм дизайну – навіть якщо мені не сподобається гра, з неї буде чому навчитись. Тому як тільки став доступним рімейк гри на ПК (якому в назву додали Part I), я придбав її і вирішив нарешті її пройти. Гра норм. Порт поганий.